Що більше всього впливає на наше життя? Спасаюча віра у Викуплення – Ісуса Христа!
Що більше впливає на наше життя? Обставини, в яких ми опиняємось, чи наша реакція на обставини? Що роблять з нами виклики – ламають і змушують поводитись негідно чи виявляють нам нас справжніх?
Це історія – кульмінація нашого викуплення, – розп’яття Ісуса. Збуджений натовп насміхається над Ісусом на хресті, радіє своій перемозі над дивним Чоловіком, який називав Себе Месією і розповідав про Царство. Він не вчинив жодного зла. Він навчав, зціляв безнадійно хворих, годував голодних, які за ним слідували, слухаючи його науку або очікуючи побачити диво. Він був лагідний з тими, кого більшість цуралась і дружив з тими, кого вважали негідними.
Він давав надію тим, хто вже втратив будь-які сподівання. Світло Його життя було таким чистим і яскравим, що у Ньому важко було не помітити Божу природу. Проте, а, можливо, саме через те, що Він так разюче відрізнявся від них, Його зарахували до злочинців і розіп’яли. ( Івана 3:19-20: “Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.”) Серед натовпу – ті, котрі нещодавно переконали Пилата засудити Ісуса до смерті. Вони радіють своїй перемозі, задоволені, впевнені у власній правоті … “Зійди з хреста! Спаси себе!” – лунають глузливі вигуки.
А що Ісус? Чи міг Він врятувати Себе? Ні. Але зовсім не тому, що Йому бракувало сили чи тому, що Небесний Батько покинув Його. Саме тому, що Він був Сином Божий Йому стало сили прийняти зневагу тих, за чий гріх Він терпів муки. Саме тому, що Він був досконало слухняним Сином, який до кінця виконав волю Отця, добровільно прийнявши смерть, (Ів. 10:17-18: “Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця”), Він тільки промовляв з любов’ю і болем: “Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ До знущань натовпу приєднався один зі злочинців – йому не було що втрачати і він залюбки виливав свою лють. У мить, коли до смерті йому залишилось кілька страшних годин, він потішав себе тим, що завдавав болю Чоловіку, котрого натовп ненавидів більше за запеклих злодіїв, не зважаючи на відсутність вини.
Бунтівне серце не зм’якло навіть на хресті … Єдиним, хто тоді заступився за Ісуса, був другий злочинець. Він розумів, що сам покараний справедливо. І, можливо, саме усвідомлення вини дозволило йому по-іншому подивитись на Ісуса. Він раптом помітив, що цей Дивак, який потерпає від болю, – мовчки переносить його та знущання натовпу, лише тихо просить в молиті прощення для своїх катів.
Це не могла бути звичайна людина, не могла звичайна людина ТАК поводитись.
Раптом приходить здогадка: “А що, якщо Він справді Месія, Цар Юдейський? Що якщо це справді – Божий Син, а те, з чого так самовпевнено глузують – правда? Якщо так – можливо, і чи в мене є шанс попросити помилування в Самого Бога?!”
І от він несміливо просить: „Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!“. Відповідь пролунала одразу: “Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!“
Так для злочинця день його страшної ганебної смерті став днем спасіння і початком нового життя. Все тому, що він побачив в Ісусі, хоча й розіп’ятому, Бога, достатньо могутнього, щоб могти, і неймовірно доброго, щоб хотіти його врятувати. А в собі – грішника без жодної надії, який відчайдушно потребував спасіння. І отримав його! Чи він єдиний у цій історії потребував спасіння – ні, але він єдиний усвідомив це. Коли решта пропонували Ісусу спасти себе, Ісус помирав за них, щоб врятувати усіх, хто щиро проситиме!
В тих дивних обставинах благочестиві юдеї об’єднуються з жорстоким злочинцем, щоб разом знущатися над Ісусом. Інший злочинець отримає спасіння по благодаті, всупереч його негідному життю. І тільки Ісус залишається Сином Божим – лагідним, люблячим, жертовним і смиренним.
